Служби технічної естетики в країнах співдружності очолюють науково-дослідні інститути технічної естетики у найбільших містах - Москві, Санкт-Петербурзі (Ленінграді), Києві, Харкові, Єревані, Баку, Катеринбурзі (Свердловську), Мінську та ін. Діяльність інститутів дуже багатогранна. Інститути ведуть проектування не тільки у звичайному розумінні цього слова, а й проектування показове, проектування «завтрашнього дня». Багато в чому ця робота пов'язана з галуззю «Електротехпром», яка зайнята головним чином виготовленням побутових приладів (пилососів, вентиляторів, нагрівальних приладів та ін.). Природно, що навіть наипередовіші проектні організації не можуть так широко поставити завдання, неспроможні на такому рівні вести свою проектну діяльність, підкріплюючи її науковою основою, як це може зробити науково-дослідний інститут. Чим же відрізняється це проектування від звичайного практичного, яким зайняті сотні дизайнерів? Передусім ми маємо справу з комплексним проектуванням, з проектуванням системним. Проаналізовано основні напрями і тенденції у цій галузі та їх зв'язки з суміжними галузями; скорегована номенклатура виробів.
Читать далее...
У 1919 році в невеличкому німецькому місті Веймарі було створено «Баухауз» (буквально «Будівельний дім»), перший навчальний заклад, покликаний готувати художників для роботи в промисловості. Школа, на думку її організаторів, повинна була випускати всебічно розвинених людей, які поєднували б у собі художні, духовні і творчі можливості. Попередні художні школи не виходили за межі ремісничого виробництва. На чолі «Баухаузу» став його організатор, прогресивний німецький архітектор Вальтер Гропіус, учень Петера Беренса. За короткий час «Баухауз» став справжнім методичним центром у галузі дизайну. Серед його професорів були видатні діячі культури початку XX століття архітектори Міс ван дер Рое, Ганнес Майєр, Марсель Брейєр, художники Василь Кандинський, Пауль Клеє, Ліонель Фенінгер, Піт Мондріан. Початок діяльності «Баухаузу» проходив під впливом утопічних ідей про можливість перебудови суспільства створенням гармонійного предметного середовища. Архітектуру розглядали як «прообраз соціальної згоди», визнавали началом, що об'єднує мистецтво, ремесло і техніку.
Читать далее...
Наше ставлення до предметного світу не може бути обмеженим милуванням естетичними достоїнствами зовнішньої форми. Практичне призначення предметів, поводження з ними потребують свого осмислення, особливо на виробництві, де успіх справи багато в чому залежить від того, як пристосована машина до можливостей людини та її особливостей. В епоху ремісничого виробництва пристосування знарядь праці до людини і людини до знарядь праці було стихійним. Розміри простої селянської прядки відповідали величині руки і висоті тулуба, відстань від ока пряхи до нитки була вивіреною. Інструмент підганяли до руки, від нього потрібна була звична «прихватистість», кожен бугорок рукоятки був ремісникові знайомим. Людина, в свою чергу, пристосовувалась до інструменту або пристрою. У цьому полягали опанування ремеслом, вправність, досвід. Удосконалення інструментів і перших машин ішло поступово. З часом кількість машин збільшувалась, вони ставали дедалі складнішими, а людина на виробництві почала виконувати дещо інші, ніж раніше, функції. Раніше її робота мала швидше механічний характер і немов доповнювала деякі органи машини або пристрою (згадаймо рухи токаря або штампувальника). Сучасна машина, верстат менш усього потребують механічної допомоги, ними швидше керують. Робітника поступово замінює оператор; він, наче полководець, подає залежно від ситуації ту чи іншу команду, а всю механічну роботу виконує сама машина.
Читать далее...