Ліпна пластика: мистецтво прикрашати
У сьогоднішньому інтер'єрі ліпний декор популярний принаймні по двох причинах. Перша - активний інтерес до класичних, для яких ліпнина є елементом майже що обов'язковим.Друга зводиться до того, що завдяки сучасним технологіям ліпні прикраси стали доступним способом додання інтер'єру яскравої індивідуальності й неповторного шику. Мистецтво прикраси стін і стель за допомогою ліпнини має давню історію. Ще в часи Древнього Сходу різні за формою й малюнком декоративні елементи вважалися обов'язковими як при створенні архітектурного вигляду будинку, так і при оформленні внутрішнього простору. З епохи елліністичної Греції подібна традиція плавно перекочувала в більше пізні. Епоха модерну помітно зменшила кількість ліпнини на квадратний метр корисної площі, затягнувши буйство іонічного ордера патиною декадентства. Однак ліпний декор як і раніше залишався важливої складової екстер'єру й інтер'єра. Надалі ХХ століття виявився досить небагатослівним у цьому змісті: «сталінський» ампір пропонував стандартний набір бордюрів і стельових розеток. Про інших же ліпний згадали й зовсім не дуже давно, напевно пари десятиліть назад, коли стало відроджуватися мистецтво дизайну інтер'єра. У колишніх дохідні й часток будинках будівлі ХIХ століття нові власники апартаментів стали активно зберігати ліпнину, відтворюючи історичний вигляд по нечисленних уцілілих фрагментах і створювати заново там, де її ніколи й не було. Наприклад, у своїх заміських котеджах.
Щирого розквіту всілякі ліпні елементи й декоративні рельєфи досягли в архітектурі й інтер'єрах бароко, рококо й класицизму. Палаци й знатні будинки Європи того часу вражають розкішшю ліпної обробки: білосніжні й позолочені бордюри, розетки й медальйони, перевершуючи один одного по вишуканості, суперничають за звання чільного елемента декору. Протягом сторіч традиційними для виробництва ліпного декору вважалися гіпс, бетон, штукатурка й подібні їм матеріали. В основі виготовлення - принцип виливка або пресування. Класична технологія виглядає приблизно в такий спосіб: з оригінального фрагмента, вирізаного з дерева, каменю, виліпленого із глини або виплавленого з воску (у рідких випадках з металу), робиться зліпок. Відповідно, виходить увігнута форма, внутрішню поверхню якої обробляють, наприклад, лаком. Після того як залитий у форму гіпс висихає, він легко виймається, і от - фрагмент готовий. У такий спосіб відливається потрібна кількість деталей, які потім кріпляться до поверхні й утворять необхідний декор.
Причина популярності гіпсу як сировини для ліпнини цілком з'ясовний: ніякий інший матеріал не дозволяє домогтися настільки ювелірної точності й тонкості виливка. Виробництво гіпсової ліпнини не можна назвати дорогим. Але трудомістка технологія її установки в остаточному підсумку істотно підвищує вартість такого декору. Як правило, монтаж роблять фахівці компанії, у якій придбана ліпнина. Елементи кріпляться, сліди від яких, як і стики деталей, «усуваються» за допомогою все того ж гіпсового розчину. Гіпсову ліпнину монтують після закінчення всіх штукатурних робіт. Якщо мова не йде про авторський - ексклюзивному й одиничному - зліпку, набагато простіше скористатися продуктом високих технологій. Невипадково з появою щодо недорогих і найвищою мірою практичних полімерів ліпнина не просто ввійшла в приватне житло, але й міцно закріпила в ньому свої позиції. Самим економічним у цьому сегменті матеріалом є спінений полістирол, або, як його ще називають, пінопласт. Буквально за копійки він дозволяє додати приміщенню присмак розкоші, розглядати яку, втім, краще видали: малюнок полімерної ліпнини «розмитий», а гранули пінопласту проступають навіть через кілька шарів фарби. Ще одна проблема пінопласту в тім, що це матеріал украй ніжний, тому кріпити його доводиться обережно, а головне - лише там, де його ніхто не зачепить: будь-який механічний вплив може викликати непоправні наслідки. Тому багато сьогоднішніх дизайнерів використають декоративні елементи з поліуретану. Винайдений у минулому столітті, поліуретан став дійсним проривом архітектурного й творчості, те саме що, скажемо, появі в 50-і роки минулого століття акрилових фарб або вінілового сайдинга. Поліуретан - це міцний, екологічно чистий матеріал, що по щільності відповідає натуральній деревині, але, на відміну від її, не тріскається й не деформується, не жовтіє й не обсипає згодом, як гіпс, і покривається будь-якими водорозчинними й олійними фарбами.
Страницы: 1 2
Цікаво почитати:
- Без фальші й одноманітності
- Класичний стиль в інтер’єрі: мотиви старовини глибокої
- Шлях довжиною в три тисячі років
- Розфарбування для дорослих
- Мозаїка у ванній кімнаті
- Стеля на кухні: ради і ціни
- Cтиль інтер’єра Ганьби-Тік
Оставить сообщение
Вы должны быть зарегистрированы что бы оставить сообщение.