ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДКРИТОГО ПРОСТОРУ
Структура міста змінюється на очах. Відходять у минуле двори з сарайчиками для дров, закутками, чорними сходами і парканами. У недалекому минулому вони обживались з дитинства і були місцем дитячих ігор, спілкування, зустрічей. У цьому тісному випадковому просторі примудрялися грати в футбол і відпочивати. Тепер можливості для цього невимірно зросли. Але хоча простір навколо збільшився, він часто освоюється стихійно, з волі випадку. А це освоєння потребує методичності й уважного осмислення. Перед тим як приступити до конкретної організації відкритого простору, поставимо перед собою основні завдання і намітимо послідовність їх вирішення. Які потреби населення мають бути задоволені? Які зони для цього будуть потрібні? Природно, треба передбачити: місце відпочинку для дорослих, місце для ігор малюків, місце для ігор школярів, ігрові майданчики (для волейболу, настільного тенісу і т. п.), майданчик для господарських потреб (сушіння білизни, провітрювання одягу і т. д.). При розумному плануванні одне не повинно заважати іншому. Зони мають бути чітко відокремлені одна від одної. Найкращим засобом для цього є зелень, вона допоможе орієнтуватися, не стаючи разом з тим перешкодою, як паркан або стіна. Зелень може бути у вигляді природного або підстриженого чагарника чи групи дерев. Зони можуть бути поділені також доріжками, рядами садових лавок або водою (мілкі облицьовані каменем водойми, канали, струмки і т. п.). Далі треба вирішити, яке потрібне обладнання. Лавки, сітки для ручних ігор і багато чого подібного виготовити самим або придбати в магазинах.
Найцікавішою з точки зору проектної «самодіяльності» є зона для ігор дітей. її створення має бути предметом піклування дорослих і старших дітей. Зону для дітей найчастіше називають «дитячим майданчиком». Вона повинна замінити малюкам те, що було раніше характерним для села або маленьких міст. Виховне значення природного середовища визнано всіма, а ігрові майданчики заміняють або доповнюють його.
Основні розваги дітей на повітрі - ігри кількох видів: ігри спортивного характеру (для них потрібнийпересічений рельєф, схили, гірки) і конструктивні ігри (розбирання і складання, прості будівлі). Для них потрібні відповідні матеріали (дерево в основному) або спеціальні конструктори. Для конструктивних настільних ігор відповідно необхідні столи і лавки. Для моторних ігор (їзда на велосипедах, самокатах) - доріжки або майданчики і, головне, самі транспортні засоби. Для проведення будь-яких видовищних ігор потрібна хоча б найпримітивніша подоба естради, арени або помосту.
Пісочниця - найпоширеніший ігровий простір для малюків. Пісок - незамінний матеріал: із нього діти ліплять, будують, ним заповнюють формочки, навантажують свої іграшкові грузовички. Це свого роду «конструктор».
Крім пісочниць, ми зустрічаємо звичні гойдалки, гірки та грибки для тіні, рідше - металеві конструкції для лазіння. або спеціальні стінки. їх яскраво розфарбовують, і діти завжди бувають ними задоволені. Але все це важко виконати вручну, самодіяльним способом. Чи можна обійтись підручними матеріалами, залишками від будови, що закінчилась, наприклад? Можна і треба. Тепер намітилась тенденція до того, щоб користуватися готовими, привезеними на місце стандартними елементами, які можуть наштовхувати дітей на самостійну творчість, на імпровізацію. У цій ситуації обладнання не призначається для якоїсь певної гри, а виступає як засіб, що спонукає до гри. Тому елементи дитячого майданчика повинні бути різноманітними, так само як різноманітний і несподіваний простір у них.
Ось один приклад. Архітектор Н. Мельникова запропонувала використати стандартні бетонні кільця (вони залишились після закінчення будівельних робіт) для організації ігрового майданчика для малюків від двох до чотирьох років. На пісочниці укладають із бетонних кілець якусь подобу довгого тіла - трубу з кількома отворами збоку. Відразу створюється цікава ігрова ситуація: в трубу можна залізти й опинитися у незвичайному просторі, проповзти в ній, вилізти через інший отвір. На цю саму трубу можна залізти, за нею можна й сховатися. Поставлені вертикально ці самі бетонні кільця можуть стати основою маленького водяного басейну, групи маленьких басейнів, пісочниць. Розділені доріжками пісочниці й укладені вертикально і горизонтально одні й ті самі елементи (бетонні кільця) створюють, ритмічно чергуючись, якусь композиційну цілісність. До цієї композиції додаються укриття від сонця. Вони можуть бути природними - чагарником або деревами, а можуть бути і штучними - навісами, тентами, грибками та ін.
Але бетонних труб може й не бути. Тоді їх замінять інші матеріали. При цьому зміниться загальний вигляд, але ~уть справи залишиться. Припустимо, що в нашому розпорядженні відрізки стовбурів дерев або брусів. Між складовими елементами з'являться кути, замкнуті тільки по периметру, замість просторів, які були всередині груб. Ці простори між окремими елементами не ізольовані, а немов перетікають один в один: із тісного, спрямованого вгору простору дитина потрапляє в розстелений по землі, через деякі стіночки можна перелізти, у деяких зроблено отвори. Із відрізків дерева можна зробити огорожу для пісочниці і навіть маленького басейну («жабника») на зразок того, як у давнину робили зруб для криниці. Навіть за допомогою жердин організація такого майданчика для малюків цілком реальна і здійсненна.
Іноді рельєф штучно ускладнюють: вийняту під час будівництва з котлована землю не вивозять, а підсипають і роблять штучні пагорби і тераси. Особливо виграють при цьому малюки: ігровий простір для дітей повноцінний, коли в ньому є складності - можна збігати, сповзати, ховатись. Гака ділянка набирає якоїсь неповторності. її можна запам'ятати і впізнати через багато-багато років.
Страницы: 1 2