Типи меблів Стародавня Греція
З V століття до нашої ери починається розквіт іншої великої цивілізації минулого - античної Греції. Політичним і культурним центром Греції часів її могутності були Афіни. Це велике на ті часи місто було досить хаотично забудоване. Житло знатного афінянина було невибагливим: викладені з тесаного каменю стіни білили вапном. У невеликих кімнатах - постелі з покривалами, стільці і табурети, скрині. Кілька гарних ваз, зброя на стінах, примітивні світильники і жаровні - ось і всі прикраси оселі. Але це зовсім не означало, що грекам був байдужий вигляд їх житла. Ось що каже один із героїв старогрецького письменника й історика Ксенофонта: «Найпростіші меблі, призначені для повсякденного вжитку, звичайнісінькі речі господарського застосування стають набагато красивішими завдяки правильному розміщенню, навіть кухонні горшки мають приємний вигляд, якщо розумно поставлені» Багаті приватні будинки почали з'являтися тільки після того, як Греція пройшла пору свого розквіту. Але коли йшлося про будівництво громадських споруд, то тут уже не рахувались ні з якими затратами. У центрі Афін на узвишші було споруджено знаменитий Парфенон, а в ньому величезну статую покровительки міста Афіни Паллади. Ця дев'ятиметрова статуя була прикрашена коштовним камінням, слоновою кісткою, золотом. Навіть у невеликому містечку, що налічувало всього сотню-дві маленьких будиночків, був свій театр, стадіон, храм і місце зібрань і торгівлі - агора. Життя античних греків мало публічний характер, тому приватне поступалось перед громадським.
Предмети, в основному запозичені в єгиптян, зберегли схожість зі своїми «предками» тільки в наиранншшх зразках: крісла на архаїчних рельєфах іноді нагадують трони єгипетських правителів. Змінились не тільки самі предмети, а й їх призначення, роль, ставлення до них.
Ложа покривались мішком, набитим вовною, зверху укладались ще подушки. Але на ложах не тільки спали, а й просто лежали, коли хотілось читати або писати: кілька туго набитих подушок служили опорою, щоб зберігати напівлежаче положення. Під час трапези слуги ставили перед ложами низькі столики (так звані трапедзи), заставлені наїдками. Ці столики були швидше підносами на тоненьких опорах, ніж столами у звичайному розумінні.
Грецька культура відкрила цілком нові джерела естетичної насолоди, такі, як протиставлення несеного і несучого в архітектурній споруді. Опори будівлі (колони, частини стін) дістали зриму напруженість, яку можна порівняти з мускулатурою живого організму. їх потенціальна несуча сила була пов'язана з тиском кам'яних балок, що лежали на них. Усі тонкощі цього протиставлення, уся чарівність «гри» несеного і несучого були доведені до досконалості й вилились у систему ордерів ', що дійшли і до наших днів.
Один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин - опор у вигляді колон, стовпів і горизонтальних несених частин. (У класичній архітектурі розрізняють ордери: доричний, іонічний, корінфський та інші.) У цьому плані заслуговує на особливу увагу грецький стілець, так званий клісмос, що нагадує наші сучасні стільці (мал. 12). Тут ми маємо справу з прикладом справді грецького прагнення виявити внутрішню структуру предмета, його композиційний кістяк. І передні, і задні, що переходять у спинку, опори звужувались до кінців. їх абрис у міру віддалення від сидіння робився дедалі пологішим. Опори в тому місці, де кріпиться саме сидіння, тобто там, де найбільше внутрішнє напруження матеріалу, різко стовщувались. У цьому місці сидіння ї ніжку скріплювали великим цвяхом (нагелем). Характерно, що на найбільш узагальнених зображеннях кліс-моса головку цвяха завжди старанно вимальовували. Клісмос був дуже витончений, і вся його будова, і деталі не тільки мали певний конструктивний зміст, а й підкреслювали цей зміст, естетизували його. Так, буденний побутовий предмет, як і архітектурні споруди того часу, можна розглядати як своєрідну модель грецького конструктивного мислення.
Усі предмети були внутрішньо співвіднесені з людиною. Вражає, наскільки органічно пов'язана жіноча фігурка в традиційному складчастому одязі з обрисами клісмоса, з якою витонченістю наслідує спинка цього стільця форму людського тіла. Не випадково розписувачі ваз так часто вибирали цей мотив. Ставлення до предмета як до живого організму простежується навіть у назві частин ваз: звужена верхня частина - шийка, основний об'єм - тулово (тулуб), основа - ніжка. Прославлені художники займались дрібною пластикою, побутову кераміку розписували вправні вазописці. Для греків усе зриме було важливим й істотним, бо предметний світ сприймався цілісним і органічним. Це грунтувалось не тільки на орнаментиці, а й на загальному ставленні до логіки і конструктивності, пластики й органічності предмета.