ЄВРОПА XI — XIX СТОЛІТЬ
З кінця V століття нашої ери після падіння Стародавнього Риму в Європі настає епоха Середньовіччя, яка докорінно змінила вигляд предметного середовища. Вулиці тісних середньовічних міст забудовувались вузькими високими будинками, кожний із яких був замкнутим у собі простором. Затис-нутий між сусідніми будівлями з окованими залізом маленькими дверима й захищеними віконницями вікнами, будинок уміщував у собі житло й господарські приміщення. Головна кімната була водночас їдальнею і кухнею. Над вогнищем висів мідний казан, трохи далі стояли шафа з посудом, великий прямокутний стіл, скрині з одягом і начинням. Досягнення ремісничого мистецтва античності були забуті, усі меблі робили теслярі, які не знали премудрощів різних з'єднань частин і врізів. Стіл у ті часи був дерев'яним щитом на козлах, лавки і табурети мали просту конструкцію із вставленими прямо в сидіння ніжками, що розходились донизу. Та ось у XII - XIII століттях в Італії виникають міста-республіки, де бурхливо розвиваються торгівля і ремесла. Це створює сприятливі умови для розквіту культури. Поезія, мистецтво, освіта починають дедалі більше пробуджуватись, і в наступні XV і XVI століття досягають небаченого з часів античності розвитку. Цю епоху називають Відродженням, або Ренесансом.
Гуманізм Відродження проголошує основою світогляду людський розум і пізнання світу. Виникає гострий інтерес до забутої античної культури, філософії й особливо до мистецтва. Багато чого змінюється в духовному й матеріальному житті: ідеологічні погляди, естетичні потреби, соціально-культурні умови, а з ними і світ речей.
Межі людського пізнання розсуваються, чому сприяють, зокрема, і численні винаходи. На сукновальнях, залізоробних, лісопильних виробництвах сила м'язів дедалі частіше замінювалась силою води. Машини тієї епохи при найрізноманітнішій їх будові часто були схожими одна на одну. Виходило це тому, що їх компонували з одних і тих самих частин-блоків - коловоротів, важелів, шестерень, клинів відповідно до того чи іншого призначення. Конструкція машин була відкритою, і тому неважко було зрозуміти зв'язки частин і принцип їх дії (мал. 22).
Та найважливіше для нас у цій епосі те, що вперше в історії світ машин і механізмів посів певне місце в колі художніх проблем. Природно, що проектувальники машин були в той час не тільки механіками, а й художниками. Нерозривність художньої і технічної творчості виражалась у тому, що живопис і скульптура прирівнювались до звичайних ремесел. Художники належали до цехових організацій, причому живописці часто належали до цеху аптекарів (фармацевтів), а скульптори - до камінних справ майстрів.
Творці машин пов'язували свою діяльність з роздумами над формами природи - рослинами, тваринами, комахами. Знаменитий архітектор і теоретик мистецтва Леон-Баттіста Альберті (1404-1472) казав, що машини повинні наслідувати рухи м'язів і сухожилків людини. Він висловлював думку, що користь осмислює красу, а краса одухотворяє користь.
Найвиразнішим із художників-інженерів був Леонардо да Вінчі (1452 - 1519), чия геніальна думка на століття випередила свій час. Він конструював текстильні і будівельні машини, металообробні верстати, шлюзи. Деякі з його задумів змогли дістати своє практичне втілення тільки в наші дні. Зовсім недавно в його паперах було знайдено начерки, в яких втілені ідеї парашута (див. мал. 22), танка і навіть. вертольота. Було б помилкою перебільшувати вплив техніки на художню культуру Відродження - він був не таким уже й значним.
Для періоду Відродження був характерним небувалий розквіт мистецтва. Флоренція, Венеція, Мантуя та інші міста Італії прикрашувались чудовими архітектурними ансамблями, а стінопис і скульптура того часу належать до вершин європейської художньої культури.
Для мистецтва раннього періоду Відродження були характерні простота і ясність, втілені у переосмислені античні форми. Образ житлового простору на картинах художників того часу вражає своєю простотою. Гладенькі стіни кімнат, тонкі карнизи і тяги, балки на стелі, іноді підмальовані, іноді з легкою позолотою, зовсім небагато різьблення і ліплення. Характерно, що деталі архітектури всередині приміщення мало відрізнялись від тих, які прикрашували фасади будинків, а сам простір інтер'єру мало відрізнявся від зовнішнього. Ці простори були немов взаємно зв'язаними. Не випадково, зображуючи на полотні приміщення, художник неодмінно розчиняв вікна або двері, а виходячи у зовнішній простір, наче заглядав у вікна.
У кімнатах тієї пори було тільки найнеобхідніше: табурети, лавка або крісло, невисока, іноді вмонтована в стіну шафа і скриня. Речі (як і меблі) можна було переміщувати в межах кімнати або прибрати зовсім - вигляд інтер'єру при цьому не змінювався. Взагалі типів меблів було небагато, а призначення кожного предмета завжди очевидне. За зовнішнім виглядом скрині або шкатулки, наприклад, можна безпомилково визначити, що це саме корисна місткість, а не щось інше (мал. 23). Така скриня (у якій звичайно зберігався посаг нареченої) зачинялась важкою кришкою. Прикраси розписом або різьбленням зовсім не суперечили практичному призначенню цієї речі, а запозичене з архітектури профілювання тільки підкреслювало її будову.